ГЕНЕРАЛЬНЕ СТРАТЕГІЧНЕ МІСТОБУДІВНЕ ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОБЛЕМИ ПЛАНУВАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗСЕЛЕННЯМ (частина перша: як подолати теоретико-методологічну і проєктувально-методичну кризу)

Анотація

У цій частині статті розглянуто та розгорнуто питання стосовно причин і змісту завдання щодо подолання кризи теорії та практики містобудування, що формулюються у ході (на тлі) всебічного експертного аналізу історії і результатів (матеріалів та основних положень) підготовки так званого "Генерального плану Києва до 2025р", яка здійснювалась з 2008р. з порушенням чинного законодавства. Показано, що в умовах послаблення політичної і професійної відповідальності, які склалися в останні роки, ця "розробка" виявила стан загострення широкого спектру проблем містобудівного планування, проєктування і регулювання у Києві та інших містах України.

Щоб були можливості для виправлення помилок, що накопичено, проведено аналітичний дискурс стосовно змісту вищезгаданої розробки та надані необхідні коментарі до окремих її розділів і до положень містобудівної нормативно-правової бази. Серед вищезгаданих містобудівних проблем виділено:

• відсутність досліджень міського соціуму, закономірностей його динаміки й, як наслідок, постійні невдалі спроби "спрогнозувати" цифри перспективної чисельності населення міста (тим більш у його штучних адміністративних межах) та "прив’язати" усі розрахунки і обгрунтування до цих ефемерних цифр;
• відсутність повноцінних уявлень стосовно закономірностей функціонування, формування, розвитку і відтворення "економічного комплексу" міста та мережі місць трудової зайнятості населення, коли на підставі припинення виробництва з різних причин на окремих підприємствах вважається за можливе масове скорочення кількості і територій промислових зон без вирішення завдань створення нових високотехнологічних місць прикладання праці заради реіндустріалізації держави (у т.ч. відновлення її обороноздатності);
• відсутність комплексної оцінки необхідності (вибірковості та попиту), можливості (демографічна ємність та комфортність) і реальних умов (ресурсів) щодо реконструкції (модернізації) територій житлової забудови, що існують, а також щодо масштабів нового (часто-густо хаотичного) житлового будівництва, що випереджає не тільки з позицій "доцільного переущільнення", отримання зиску, перепродажу житла чи "прозапас" – й усе це без всебічного аналізу стану житлового фонду ("старого" і "нового") і застосування ефективних методів вирішення завдання створення кращих умов проживання для усього населення;
• ігнорування фактів все більшого відставання у розвитку мереж усіх видів соціальної інфраструктури (крім торгівлі), об’єктів та споруд спортивної і рекреаційно-оздоровчої інфраструктури, а також транспортної (крім АЗС) і інженерної інфраструктури;
• ігнорування фактів масштабного нецільового використання та знищення озеленених територій загального користування, лісів, лісопарків, у тому числі в межах курортно-оздоровчих та рекреаційних зон;
• ігнорування фактів регулярного знищення чи спотворення об’єктів культурної, історичної і природної спадщини, нецільового використання територій природно-заповідного фонду, їхніх охоронних зон, середовища історичних ареалів;
• принципове нерозуміння (чи небажання розуміти) владою Києва і області гострої необхідності (вже багато років) розроблення єдиного стратегічного генерального плану Києва та Київського району розселення (агломерації, метрополісу) і неприпустимості розробки та затвердження окремих планувальних документів для них (тим більш автономно та у різний час), що мультиплікує усе коло проблем містобудування і землекористування регіону;
• встановлена фактична нездатність наявних емпіричних знань, методологічних уявлень і методичних засобів бути основою для вирішення актуальних проблем містобудування (навіть у разі повернення архітектурно- містобудівної діяльності у правове поле), а також, як наслідок, неадекватність багатьох положень чинної нормативно-правової бази, що зазнала значного погіршення.

Сказане дозволяє зробити висновок, що розробка та зміст такого роду "генеральних планів Києва на період до 2025р. (чи до 2040р.)" в умовах, що склалися, не відповідають статусу і вимогам до інструктивно- інструментальної якості стратегічної містобудівної документації, не дає "важелів" вирішення актуальних проблем міста-метрополії-регіону, що не можливо саме без переосмислення і трансформації сучасної теоретико- методологічної, технологічної і методичної та інформаційної бази містобудівного планування, проєктування і регулювання.